Про прихильність та її вплив на доросле життя.

Існує 4 типи прихильності:
БЕЗПЕЧНА або НАДІЙНА прихильність.
Коли ваш опікун (мати або батько), уважні й чуйні з вами,
реагують доброзичливо та з любов'ю, терплячі та стабільні.
Здійснюють достатню турботу і готові прийти на допомогу.

Діти таких батьків легко формують уявлення про себе
-який я,
від чого мені погано чи добре,
що мені подобається,
відчувають цінність і поважають свої почуття,
відчувають себе коханими і пов'язаними з іншими людьми,
знають, що можуть розраховувати на допомогу.
Усвідомлюють, що можуть впливати на свої відчуття, реакції інших людей і навколишній світ.
Можуть відрізнити ситуації, що піддаються контролю, і ситуації, в яких потребують допомоги.
Виростаючи такі дорослі досить легко справляються з життям і знаходять собі пару.

УНИКАЮЧА прив'язаність
Мати холодна, беземоційна, відсторонена
не втішає, відкидає почуття.
Зустрівшись із такою материнською реакцією, дитина глибоко страждає всередині, але не подає виду,
не плаче під час розлуки і не радіє,
коли вона повертається.

Такі діти не розуміють своїх і чужих почуттів,
у них відсутній зв'язок тілесності та емоційності,
прагнуть не прив'язуватися і спираються тільки на себе,
їм складно просити про допомогу.

Таким дорослим складно будувати стосунки, входити в контакт.
Вони страждають без близьких стосунків, але щойно є можливість їх зав'язати, тікають від них.Такі діти не розуміють своїх і чужих почуттів,
у них відсутній зв'язок тілесності та емоційності,
прагнуть не прив'язуватися і спираються тільки на себе,
їм складно просити про допомогу.

Тивожна або суперечлива прив'язаність
Мати не втішає і не заспокоює, реагує ще дуже емоційно, кричить, звинувачує (куди ти поліз, треба було думати головою, ти мене зведеш у могилу...),
критикує, нападає, лякає,
не стабільна у своїх реакціях і не ясна.

Таким дітям складно зрозуміти свої та чужі почуття,
вони постійно відчувають провину за емоції і не знають, як із ними впоратися,
шукають допомоги інших,
але ця допомога не заспокоює.
Вони привертають увагу інших криком і плачем, потребують постійної присутності матері й тривожно тримають її у фокусі,
побоюються знову бути покинутими,
прагнуть підлаштовуватися під матір і світ.
Таким дорослим складно у стосунках, вони намагаються завжди бути в курсі всіх справ партнера, контролюють його, влаштовують бурхливі сцени і сильно бояться втратити коханого.
Звідси йдуть на великі жертви заради стосунків, водночас залишаються ображеними та незадоволеними.

ДЕЗОРГАНІЗОВАНА
Опікуни можуть бути або
* жорстокими, ворожими, нав'язливими, агресивними, зайнятими собою, вважають, що діти мають задовольняти їхні потреби.
Такі матері в минулому частіше стикалися з жорстоким поводженням та/або ставали свідками домашнього насильства)
Або
*невпевнені та тривожні, розгублені, безпорадні та відчужені
Такі матері частіше мали справу з сексуальним насильством або втратою батьків (але не фізичним насильством)

Діти таких батьків навчаються приховувати свої емоції,
не вірять у допомогу інших і не просять її (у їхньому досвіді у відповідь на прохання про допомогу відкидання і жорстокість посилювалися), вірять у те, що заслуговують на таке ставлення, що світ небезпечний і я нікому не потрібен.
Вони навчаються здаватися перед лицем труднощів і така модель поведінки зберігається в дорослому віці.
Їм складно розрізняти ситуації, що становлять небезпеку.

У дітей, які не відчувають захищеності в дитинстві, у дорослому віці будуть труднощі з контролем емоцій і поведінки.
Багато з таких дітей стануть агресивними дорослими або замкнутими, їхня фізіологія буде змінена
(знижений імунітет, підвищений рівень гормонів стресу, зміни в структурах головного мозку),
а також у них можуть розвинутися психіатричні проблеми.

Ось що пише Бессел Ван Дер Колк:
"Немовлята, чий емоційний зв'язок зі своїми матерями був сильно порушений, виросли молодими людьми з нестабільним почуттям власного "Я", схильністю до саморуйнування (включно з надмірним марнотратством грошей, безладними статевими зв'язками, зловживанням спиртним і наркотиками, агресивним керуванням автомобілем і ненажерливістю), надмірною агресією і суїцидом.
Найсильніший і найтриваліший вплив справила емоційна відчуженість.

Емоційна віддаленість і зміна ролей (коли мати очікує від дитини, що вона буде про неї піклуватися) особливо сприяли прояву в молодих людей агресивної поведінки щодо себе та оточуючих.

Як діти реагують на ворожість:
Вони справляються з цим як можуть, блокуючи материнську ворожість чи зневагу,
і поводяться так, наче це не має значення, проте їхнє тіло найчастіше залишається в стані підвищеної пильності, готове відбити удари або прийняти поневіряння та відторгнення.

При ДИССОЦІАЦІЇ людина одночасно знає і не знає про те, що відбувається з нею.
Мабуть, найбільш згубним довгостроковим наслідком подібної захисної реакції є те,
що людина ПЕРЕСТАЄ ВІДЧУВАТИ СЕБЕ СПРАВЖНІМ.
Коли ти не відчуваєш себе,
для тебе вже нічого не важливо,
через що ти більше не можеш захистити себе від небезпеки.
Або ж, прагнучи відчути хоч щось, людина вдається до крайніх заходів - наприклад, ріже себе лезами чи затіває бійку з незнайомцями."

Таким чином
необхідно починати зцілення з себе,
щоб змогти встановити зі своєю дитиною безпечну прихильність і не передавати травматизацію по ланцюжку поколінь.

У цьому випадку показана тривала психотерапія.
Вибудовування нових довірчих стосунків із терапевтом,
формування безпечної моделі прив'язаності в рамках терапії,
навчання новим моделям взаємодії,
робота з травматичним досвідом,
пошук ресурсів і нових сенсів.