Хто тебе вчив бути із собою дбайливою?
Хто втішав тебе, був уважний до твоїх почуттів, приймав тебе?

Мама?
Ні. Вона сама себе не берегла.
Не відчувала тіло, не висловлювала почуттів, втому помічала, коли валилася з ніг, усе кудись поспішала, підганяла, критикувала, інколи обіймала, стримувала сльози, не показувала слабкість.

Тато?
Ні.
Часто пропадав на роботі, сильно втомлювався, закликав бути сильною, губився і злився, коли плакала мама і не знав що робити.
Вихователі, вчителі? Де вже там?
Уся система освіти побудована на досягаторстві та порівнянні з іншими.

Яка тут дбайливість?
І ось тепер, ставши дорослою, ти точно так само не дбайлива із собою, не чуєш себе, не відчуваєш.
Твоя дівчинка налякана, самотня, сумує, плаче, відчуває себе покинутою, не може злитися.

У терапії крихітними кроками рухаєшся до себе, вчишся любити, проживати почуття і бути дбайливою.
Вчишся бути собі і мамою і татом.
Не поспішай, дозволь собі бути з усім, що в тобі є.

Усе вийде.